Майбутнє медичного права України: курс на євроінтеграцію

Ответить
News
Сообщения: 2113
Зарегистрирован: 10 июн 2014 20:49

Майбутнє медичного права України: курс на євроінтеграцію

Сообщение News » 12 ноя 2014 19:42

Майбутнє медичного права України: курс на євроінтеграцію

31 жовтня 2014 р. у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка відбулася Всеукраїнська науково-практична конференція «Розвиток медичного права України в контексті євроінтеграційних та глобалізаційних процесів», організатором якої виступив Навчально-науковий центр медичного права юридичного факультету університету за підтримки Міністерства охорони здоров’я України. У конференції взяли участь представники державних органів, закладів охорони здоров’я, юридичних компаній, громадських об’єднань, а також науковці та викладачі провідних юридичних і медичних вищих навчальних закладів України та зарубіжних країн. Під час заходу обговорювалися перспективи розвитку медичного права в Україні, питання правового регулювання охорони громадського здоров’я, здійснення медичної і фармацевтичної діяльності, реалізації прав людини у сфері біології і медицини та інше.
Учасників конференції привітали заступник міністра охорони здоров’я України Наталія Лісневська та заступник декана юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка, доктор юридичних наук, професор Павло Берзін, які відзначили підвищення ролі медичного права у професійній діяльності юристів і працівників галузі охорони здоров’я.
Із вступною доповіддю щодо новітніх тенденцій та перспектив розвитку медичного права Украї¬ни в умовах євроінтеграційних та глобалізаційних процесів виступила Радмила Гревцова, кандидат юридичних наук, доцент, директор Навчально-наукового центру медичного права юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Вона відзначила, що, розвиваючись як комплексна галузь права, наука, навчальна дисципліна і сфера юридичної практики, медичне право стало об’єднавчим концептом, який об’єднує медиків і правників, акумулюючи досвід юристів різних спеціальностей. Напрями розвитку медичного права України, які вперше чітко окреслені під час І Всеукраїнського конгресу з медичного права і соціальної політики, що відбувся 14–15 квітня 2007 р. в Києві, залишаються визначальними й досі. Йдеться, зокрема, про розробку загальноприйнятної концепції розвитку медичного права й удосконалення законодавства Украї¬ни у сфері охорони здоров’я, правозастосовної практики, підвищення кваліфікації з питань медичного права юристів, організаторів охорони здоров’я та медичних і фармацевтичних працівників тощо. Водночас глобалізаційні та євроінтеграційні процеси актуалізували деякі з існуючих тенденцій і дали поштовх новим трендам.
Як відзначила Р. Гревцова, однією з таких тенденцій є розвиток правового регулювання громадського здоров’я. У відповідь на підвищення ролі громадського здоров’я в багатьох країнах Європи та США в системі адміністративного права сформувалося нове утворення — право громадського здоров’я (Public Health Law), покликане сприяти встановленню справедливого балансу між суспільним благом та особистими правами й охоронюваними законом інтересами.
За визначенням Всесвітньої організації охорони здоров’я, громадське здоров’я має відношення до усіх заходів (як державних, так і приватних), що спрямовані на профілактику захворювань, зміцнення здоров’я та продовження тривалості життя населення. Про важливість охорони громадського здоров’я, особливо в умовах глобалізації, свідчать сфери, які знаходяться у фокусі його уваги, зокрема вакцинація, боротьба з інфекційними захворюваннями, зниження смертності від серцево-судинних та онкологічних захворювань (які утримують сумне лідерство в структурі загальної смертності населення України), медицина праці, здоров’я матері і дитини. Чимало уваги приділяється і боротьбі з хворобами, викликаними неправильним способом життя, зокрема забезпеченню якості та безпеки харчових продуктів, боротьбі з тютюнопалінням тощо. Чи не найважливішою сферою уваги громадського здоров’я є розвиток первинної медико-санітарної допомоги (ПМСД) — одного з провідних напрямів реформування вітчизняної системи охорони здоров’я.
Громадське здоров’я є важливим євроінтеграційним пріоритетом, і не випадково питання громадського здоров’я (подальший розвиток ПМСД, попередження і контроль за інфекційними хворобами тощо) охоплені у главі 22 Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом (далі — Угода про асоціацію).
Серед інших тенденцій, що відповідають європейській і світовій практиці, Р. Гревцова особ¬ливо відзначила «розширення обріїв» медичного права, розвиток медичного права в його широкому розумінні, тобто як права охорони здоров’я (Health Law), яке покликане врегулювати не тільки відносини «лікар — пацієнт», а й відносини, що виникають у зв’язку з організацією охорони здоров’я, охороною громадського здоров’я, медичною і фармацевтичною діяльністю. Ці сфери діяльності певною мірою перетинаються, і нерідко ті чи інші відносини важко віднести тільки до однієї сфери (наприклад відносини щодо проведення клінічних досліджень лікарських засобів — тільки до медичної чи тільки до фармацевтичної діяльності). «Усі ці відносини мають «спільний знаменник»: спрямованість на досягнення найвищого можливого рівня індивідуального і громадського здоров’я», — підсумувала Р. Гревцова.
Учасники конференції звернули увагу на необхідність удосконалення регуляторної складової охорони здоров’я.
Заступник міністра охорони здоров’я України Наталія Лісневська розповіла про перспективи розвитку ліцензування та акредитації закладів охорони здоров’я в Україні в контексті євроінтеграції. Вона, зокрема, відзначила, що існуючі процеси ліцензування та акредитації потребують перегляду для їх застосування у сучасних умовах.
Так, видаючи ліцензію на медичну практику закладу охорони здоров’я або фізичній особі — підприємцю, Міністерство охорони здоров’я не просто видає документ, а надає від імені держави дозвіл і несе за це відповідальність. Чинним законодавством передбачено, що орган ліцензування видає ліцензію й одночасно контролює дотримання ліцензійних умов щодо здійснення відповідного виду господарської діяльності. Проте, як підтверджує світова практика, у разі, якщо видача ліцензії здійснюється державним органом, контроль мають здійснювати незалежні самоврядні організації. Це надзвичайно важливе питання, адже коли заклад охорони здоров’я позбавляють ліцензії через неналежні дії одного медичного працівника, втрачає роботу весь колектив. Тому ліцензування господарської діяльності вимагає удосконалення, зокрема необхідне запровадження ліцензування професійної діяльності лікаря, як це відбувається в багатьох країнах світу.
На думку доповідача, не відповідають вимогам сучасності й існуючі акредитаційні процедури. «Натягування» акредитаційної категорії не дає можливості для конкретних змін, а лише підтримує певне реноме закладу. Не випадково наказом МОЗ України було введено норму щодо наявності сертифіката на систему управління якістю ISO, виданого незалежними та акредитованими в установленому порядку закладами для претендентів на вищу акредитаційну категорію.
Чимало проблем покликаний вирішити проект Закону України «Про заклади охорони здоров’я та медичне обслуговування», пропозиції щодо якого розроблені МОЗ України.
За допомогою телекомунікаційного зв’язку дистанційно взяв участь у конференції Андре ден Екстер, професор Університету імені Еразма Роттердамського (Нідерланди). Він поділився своєю точкою зору на імплементацію положень Угоди про асоціацію, які стосуються її основного «охороноздоровчого» компоненту — громадського здоров’я. Також доповідач відзначив, що Угода про асоціацію непрямо впливає на права людини, трудове право і право соціального забезпечення, захист прав споживачів, антимонопольне та конкуренційне право. Зокрема, чимало можливостей і викликів, з якими доведеться мати справу цим галузям та інститутам права, пов’язані з вільним переміщення медичних працівників, пацієнтів, та медичної і фармацевтичної продукції.
Окремі аспекти співвідношення Угоди про асоціацію із реформуванням медичного права в Україні висвітлив Іван Демченко, кандидат юридичних наук, завідувач кафедри медичного і фармацевтичного права Національного медичного університету імені О.О. Богомольця. Зокрема, він звернув увагу на те, що Угода про асоціацію містить лише загально-правові орієнтири, спрямовані на адаптацію національного законодавства у сфері громадського здоров’я та суміжних сфер, необхідних для вступу в ЄС. Тому можливо навіть говорити про певний симбіоз громадського здоров’я та права міжнародної торгівлі й інтелектуальної власності, де громадське здоров’я виступає певним важелем, що унормовує публічні та приватні інтереси усіх учасників міжнародних відносин. Поряд із цим Угода про асоціацію містить лише окремі аспекти правового регулювання сфери охорони здоров’я у межах ЄС. Тому положення Угоди про асоціацію, які стосуються питання громадського здоров’я, є лише першочерговими, «мінімальними» заходами, які мають бути здійснені Україною для входження у правовий простір ЄС.
Дистанційно в конференції також взяв участь професор Рой Беран (Австралія), генеральний секретар Всесвітньої асоціації медичного права. Він акцентував увагу присутніх на правових наслідках, які в низці розвинених зарубіжних країн отримує заміна оригінальних лікарських засобів генеричними або заміна одного генерика на інший. У зв’язку з тим, що генерики дешевші від оригінальних препаратів, при державних закупівлях перевага нерідко надається саме генерикам, що дозволяє заощадити мільярди доларів. Проте, як свідчать результати опитувань, у таких країнах, як, наприклад, США чи Австралія, більшість лікарів загальної практики — сімейної медицини воліють призначати своїм пацієнтам оригінальні лікарські засоби. У разі призначення генеричного лікарського засобу лікарем або продажу його фармацевтичним працівником виникає чимало правових питань, які в зарубіжних країнах нерідко вирішуються в суді. Йдеться, наприклад, про надання пацієнтові інформації, згоду пацієнта, відповідальність за настання у пацієнта побічних ефектів, особливо у разі продажу пацієнту генерика замість оригінального препарату, призначеного лікарем, чи замість іншого призначеного ним генеричного лікарського засобу.
Про проблеми доступу до лікарських засобів в Україні та модель фармацевтичного ринку, яка сприяла би їх вирішенню, розповів Роман Майданик, академік Національної академії правових наук України, завідувач кафедри цивільного права Київського національного університету імені Тараса Шевченка, доктор юридичних наук, професор. Він відзначив, що сьогодні робляться спроби створення моделі фармринку, що базується на чіткій стратегії розвитку системи охорони здоров’я, зокрема на ідеях реімбурсації та референтного ціноутворення. Основ¬ною метою системи реімбурсації вважається досягнення стабільних джерел фінансування і зменшення витрат на лікарські засоби. Це здійснюється за рахунок вибору ефективних лікарських засобів, що підлягають реімбурсації, їх раціонального застосування, встановлення обсягів бюджетних асигнувань та соціально обґрунтованої участі пацієнтів в оплаті вартості ліків. На цей час в Україні відсутня повноцінна система відшкодування витрат на лікарські засоби. Робляться лише спроби реалізації ідей реімбурсації. У зв’язку з цим спікер відзначив, що, на жаль, на сьогодні держава впроваджує реімбурсацію на лікарські засоби для лікування лише кількох соціально значущих хвороб. Українським науковцям слід докласти зусиль і допомогти державі сформувати належні основи для подальшого впровадження державної системи реімбурсації задля покращення доступу населення до лікарських засобів.
Доцент кафедри історії права та держави Київського національного університету імені Тараса Шевченка, кандидат юридичних наук Василь Орленко розкрив особливості адаптації українського законодавства до світових стандартів у сфері захисту від особливо небезпечних інфекційних хвороб. Зокрема, він зазначив, що на момент прийняття у 2000 р. Закону України № 1645-ІІІ «Про захист населення від інфекційних хвороб» (далі — Закон № 1645), він відповідав діючим на той час Міжнародним медико-санітарним правилам, прийнятих ВООЗ у 1954 р., які відносили до карантинних інфекцій чуму, холеру та жовту гарячку. Проте у 2005 р. було прийнято друге видання цих медико-санітарних правил, в яких до інфекційних хвороб, крім вже зазначених, віднесено вірусні геморагічні гарячки (Ебола, Ласса, Марбург) та гарячку Західного Нілу. Його у 2007 р. Україна ратифікувала та прийняла, але в Закон № 1645 відповідні зміни не були внесені, і таким чином протиепідемічне законодавство України залишилося застарілим відповідно до стандартів 1950-х років. Тому поки не будуть внесені відповідні зміни, можуть виникати великі проблеми із реалізацією захисту громадян Украї¬ни від інфекційних хвороб.
Доцент кафедри адміністративного права Київського національного університету імені Тараса Шевченка, кандидат юридичних наук Юлія Ващенко висвітлила правові питання інституційного забезпечення державного регулювання у сфері охорони здоров’я. Зокрема, вона зазначила, що в останні роки в країнах світу відбуваються процеси приватизації та лібералізації у багатьох сферах економіки (енергетика, телекомунікації), але у ряді країн Європи почала формуватися тенденція до посилення державного регулювання сфери охорони здоров’я. При цьому регулятори можуть бути незалежними органами в системі органів державної влади. У свою чергу, в останні роки в Україні в системі публічної адміністрації були створені незалежні регуляторні органи (національні комісії), які мають статус державного колегіального органу та здійснюють державне регулювання в окремих сферах економіки на підставі законів Украї¬ни. Проте на конституційному рівні діяльність таких органів не закріплено, але у зв’язку з конституційною реформою, що відбувається в Україні, на думку спікера, враховуючи успішний досвід України у створенні незалежних регуляторних органів, доцільним буде опрацювати можливість розмежування функцій державного управління та регулювання в сфері охорони здоров’я України шляхом утворення в ній відповідного незалежного регуляторного органу.
Доцент кафедри господарського права Київського національного університету імені Тараса Шевченка, доктор юридичних наук Ніно Пацурія розповіла про проблеми і перспективи запровадження в Україні обов’язкового медичного страхування. Вона звернула увагу на те, що в місті Киє¬ві планується провести експеримент, створивши муніципальну страхову компанію, яка здійснюватиме обов’язкове медичне страхування киян. Проте доповідач зазначила, що створення такої компанії буде проблематичним, адже згідно з положеннями Закону України «Про страхування» мінімальний статутний капітал страхової компанії повинен бути встановлений у сумі, еквівалентній 1 млн євро. Однак у нинішній складній ситуації знайти такі кошти навіть в бюджеті міста Києва буде доволі складно. Водночас, на думку спікера, аналіз існуючих науково-теоретичних засад та досвіду медичного страхування в ринковій економіці доводить його необхідність як одного з основних джерел фінансування системи охорони здоров’я,
Учасники конференції також обговорили питання юридичної відповідальності у сфері охорони здоров’я та перспективи медичної медіації, яка досить широко застосовується в зарубіжних країнах.
Про склад правопорушення при заподіянні шкоди пацієнтам розповіла Сібілла Булеца, кандидат юридичних наук, доцент Ужгородського націо¬нального університету. Вона підкреслила, що цивільно-правова відповідальність за шкоду, завдану при здійсненні медичної діяльності, як правило, настає на загальних підставах, тобто базується на принципі вини. Через це для відшкодування збитків пацієнтові необхідно довести наявність складу цивільно-правового делікту: протиправну поведінку, шкоду, причинно-наслідковий зв’язок між протиправною поведінкою та заподіяною шкодою і вину. На практиці це викликає багато складнощів. Тому, на думку спікера, в Україні потрібно запровадити стандарти визначення належного лікування, що дасть змогу правильно встановлювати, чи містився в діянні лікаря або іншого медичного працівника склад цивільного правопорушення.
У рамках конференції відбувся і круглий стіл, присвячений актуальним правовим питанням реформування системи охорони здоров’я України, під час якого Катерина Тєлєгіна, експерт Громадської ініціативи «Реанімаційний пакет реформ», представила своє бачення першочергових завдань та головних заходів реформи. Учасники ставили доповідачам цікаві, подекуди гострі, запитання й отримували не менш цікаві глибокі відповіді.
Загалом на конференції пролунало більше 20 доповідей, які містили чимало ідей, нових акцентів та слушних пропозицій. Їх врахування, безпереч¬но, збагатить наукові дослідження з медико-правової тематики, а також сприятиме вдосконаленню практики застосування вітчизняного медичного і фармацевтичного законодавства з огляду на міжнародні стандарти та євроінтеграційні вимоги.
Євген Прохоренко

News
Сообщения: 2113
Зарегистрирован: 10 июн 2014 20:49

Re: Майбутнє медичного права України: курс на євроінтеграцію

Сообщение News » 12 ноя 2014 19:45

Нормативные новшества в сфере здравоохранения носят формальный характер и усложняют работу врача и фармацевта – мнение
Нормативные нововведения в сфере здравоохранения носят формальный характер и часто усложняют работу врача и фармацевта, а нормативные акты сложны для понимания не только специалистами отрасли, но и юристами.
Такое мнение агентству "Интерфакс-Украина" высказала директор юридической компании "Медконсалтинг" Антонина Нижник.
"Проблема современного правового регулирования медицины в Украине не в отсутствии нормативных документов или других регуляторных актах. Эти нормативные документы многочисленны, зачастую противоречивы, или слишком уж обтекаемы, плохо систематизированы, а иногда и чересчур сложны для понимания не только самими врачами и фармацевтами, работу которых призваны регулировать, но и профессиональными юристами", - сказала она.
По мнению юриста, такая ситуация вызвана отсутствием четкой государственной политики.
"Реформы и изменения проводятся точечно, не затрагивая глобальных основ системы. Нормативные документы постоянно меняются и обновляются, при этом часто затрагивая именно формальную, "бумажную" сторону работы врача или фармацевта", - считает А.Нижник.
По ее словам, в частности, за последние два года приказами Минздрава трижды менялись различные медицинские учетные и статистические формы, "в результате многие медики просто не поспевают за этими изменениями".
Кроме того, она отметила, что "правовое регулирование некоторых сфер медицины также несет отпечаток формального подхода".
"Например, соблюдение лицензионных условий ведения деятельности по медицинской практике совсем не простая задача для медицинского учреждения или частнопрактикующего врача, в том числе и потому, что лицензионные условия содержат массу трудновыполнимых требований, типа наличия номенклатуры дел по медицинской документации или утвержденных правил мытья рук", - сказала юрист.
В то же время, по словам А.Нижник, законодатель не уделяет внимания таким важным вопросам, как разработка реальной концепции системы медицинского страхования, стратегии финансирования отрасли, необходимость страхования профессиональной ответственности врача и вопросы обеспечения прав пациентов.
"Эти пробелы нельзя закрыть принятием очередного приказа, постановления, или даже, закона. Система здравоохранения требует кардинальных изменений, а не латания дыр в правовом регулировании", - считает юрист.

Ответить

Вернуться в «Государственное регулирование»