Імпортозаміщення вакцин — перспективи реальні

Ukraine
News
Сообщения: 2113
Зарегистрирован: 10 июн 2014 20:49

Імпортозаміщення вакцин — перспективи реальні

Сообщение News » 11 окт 2014 23:39

Імпортозаміщення вакцин — перспективи реальні

Упродовж останніх років проблеми вакцинації в Україні стали темою номер один у ЗМІ та експертних дискусіях. Час від часу суспільство шокують повідомлення про появу вакцин сумнівної якості, медики нарікають на перебої з їх постачанням, чиновники — на недостатнє фінансування для закупівлі цих засобів. Дедалі гучніше лунають заклики розпочати власне виробництво вакцин в Україні, щоб гарантувати незалежність держави в питанні вакцинації як однієї зі складових національної біобезпеки.
ВЗ Частина нашого суспільства легковажно ставиться до вакцинації, вважаючи, що інфекційні недуги вже відступили, а сучасна медицина має потужні засоби для лікування.
— Які б ліки не винайшло людство, профілактика завжди буде ефективнішою та дешевшою за лікування. Вакцинація була й нині є основним засобом боротьби з інфекційними захворюваннями — іншого профілактичного засобу проти них поки що не знайдено. А щодо того, ніби інфекційні недуги «відступили», наведу такі дані: за розрахунками фахівців, якби нині не проводилася вакцинація проти кору, щороку від цієї хвороби у світі помирав би 1 мільйон людей. Тож якщо деякі небезпечні інфекції дійсно «здали» свої позиції, то лише завдяки вакцинації. Приміром, у США у 50-ті роки ХХ століття на кір хворіло приблизно мільйон осіб, і понад 500 із них помирали щороку. Натомість нині хворіє лише кілька сотень американців, а від ускладнень кору в цій країні помирають одиниці. Тож розробка вакцин є дуже важливою справою системи охорони здоров’я. Втім, якщо ми дійсно хочемо вивести боротьбу з інфекційними захворюваннями на рівень гарантованої державою біобезпеки, потрібно розробляти вакцини і для людей, і для тварин (а сучасна наука вже думає і над вакцинацією рослин). Адже приблизно 60-70% інфекційних чинників є зоонозами, спільними для тварин та людей.
ВЗ У нашій країні це, мабуть, далека перспектива?
— Навпаки, в Україні вкрай складна ситуація з вакцинами для людей, а от система запобігання інфекційним захворюванням серед тварин працює краще. Приблизно 15 підприємств в Україні виробляють вакцини проти інфекційних хвороб тварин. А от щодо виробництва вакцин для людей — тут практично вакуум.
ВЗ Його потрібно заповнити чи можна обійтися без імпортозаміщення?
— Все залежить від того, які це вакцини (профілактичні — для запобігання розвитку захворювань, чи терапевтичні — для лікування вже існуючих хвороб), які пріоритети в подоланні інфекційних недуг виділяє вітчизняна система охорони здоров’я (це передусім відображається у календарі щеплень) тощо. Взагалі ж ВООЗ рекомендує кожній без винятку країні подбати про власну біобезпеку, зокрема, про створення власних імунобіологічних препаратів — тих, що використовуються для вакцинації, імунодіагностики чи для пасивної імунізації. Я вважаю, що Україна має досить потужну наукову базу, яка спроможна створити технології для виробництва дуже багатьох сучасних вакцин. Безперечно, не всіх, але таке завдання і не потрібно ставити. Українські вчені можуть генерувати і втілювати подібні ідеї, але для цього їм потрібне соціальне замовлення від держави в особі МОЗ, аграрного сектора тощо. Безперечно, імпортозаміщення заради імпортозаміщення нікому не потрібне. Ми повинні виробляти тільки ті вакцини, які гарантовано будуть за якістю не гірші за імпортовані. Це — головна умова, оскільки відомо, що побічні ефекти від введення вакцин, як правило, пов’язані з їх низькою якістю. Я вважаю, що переважну більшість потрібних нам вакцин ми змогли б виробляти самі, як це було за часів Союзу. На жаль, імунобіологічна база України була зруйнована. Спроби її відновити виявилися провальними. Постанови Уряду, державні програми, які передбачали таке «відродження», не виконувалися.
ВЗ Заважала дороговизна технологій чи небажання вітчизняних фармвиробників освоювати цю «цілину»?
— Мабуть, небажання держави брати на себе такий клопіт, адже це складний і тривалий шлях. Але його потрібно пройти, зробити перший крок, потім другий. Щодо фармвиробників — необхідно знайти таких, які, по-перше, були б спроможні освоїти сучасні технології виробництва вакцин, забезпечити їх якість. І, по-друге, потрібно зацікавити фармкомпанії в такому виробництві. Ніхто з них не візьметься за роботу, якщо це не буде вигідно. Тому потрібне держзамовлення на виробництво вакцин і гарантована фінансова підтримка державою таких виробників.
ВЗ Вочевидь, виробництво — це вже завершальний крок. А як щодо першого — розробки технологій?
— Частково вони у нас є (щоправда, в лабораторіях — не на виробництві), частково втрачені й їх треба відновити, а частково доведеться створити нові. На це потрібен час. А якби наші чиновники й політики мислили стратегічно (дбали про майбутнє країни, про розвиток вітчизняної біотехнологічної промисловості), то перший крок ми б зробили не завтра і не сьогодні, а багато років тому. На розробку нових вакцин може піти 3-5 років, залежно від того, яка це вакцина, з чого її виробляють тощо. Деякі напрацювання наших вчених практично готові до впровадження. Наприклад, у нашому інституті фахівці детально вивчали збудник дифтерії та імунну відповідь на нього. У нас є субстрат для виготовлення вакцини проти дифтерії, маємо бачення, як її виготовити, і могли б впровадити цю розробку дуже швидко. Тим більше, що дифтерія вирізняється синусоїдальним наступом. Приблизно 10 років тому в Україні виникла епідемія дифтерії, і незабаром вона може повторитися. Особливо з огляду на те, що частина населення відмовлялася від щеплень проти цієї хвороби, тому багато людей не захищені від неї. До речі, наші фахівці розробили методику визначення стану напруженості імунітету до збудника дифтерії. Тобто досить швидко за допомогою імунологічного препарату можна визначити ступінь захисту людини від дифтерії і з’ясувати, кого потрібно щепити терміново. Колеги з інших інститутів НАНУ і НАМНУ також мають розробки кількох вакцин, інших імунобіологічних препаратів.
ВЗ Чому ж ці напрацювання не йдуть із лабораторій «у маси»?
— На жаль, МОЗ роками не виявляло жодної зацікавленості у цьому. Можливо, чиновникам простіше купувати такі препарати за державні кошти. А якби хоча б частину з них використати на створення власної біотехнологічної промисловості, розробку власних технологій, це було б стратегічно й економічно виправданим. Те ж саме стосується і ліків. Наша держава не використовує власного наукового потенціалу, вчені не мають соцзамовленння на розробку ліків, тож і купуємо за кордоном навіть те, що могли б виробляти самі. Закупівля вакцин відомих фармкомпаній, що, як правило, контролюють якість своєї продукції згідно з міжнародними стандартами (хоча трапляються різні випадки), обходиться нашій країні дуже дорого. Купувати ж дешеві, тобто неякісні, вакцини — злочин. Тому єдино правильне рішення — налагоджувати власне виробництво там, де це можливо, як це робить більшість розвинених країн. Не потрібно хапатися за все й одразу — почнімо з 1-2 вакцин, поступово розширюючи їх перелік. Із чого почати? З визначення пріоритетів — це завдання санепідслужби та МОЗ України. Їм відома статистика захворюваності, тяжкість ускладнень від тих чи інших інфекційних хвороб тощо. Відповідно до цих даних і формується соціальне замовлення. А далі — належне фінансування. Це той випадок, коли вкладення коштів означає і економію, і незалежність (від коливання курсу валют, від політики інших держав тощо). Чим обертається неувага до питань національної безпеки, ми вже дізналися — Україна, яка свого часу була потужною військово-промисловою державою, фактично залишилася беззахисною з воєнної точки зору.
ВЗ Хто повинен координувати розбудову біотехнологічної промисловості в Україні?
— Уряд, але для реалізації державної політики, коли вона буде вибудована і коли наукові установи країни згідно з цією політикою створять нові технології чи відтворять сучасні існуючі, потрібно створити національний біотехнологічний центр. У такому центрі необхідно перевіряти, вдосконалювати розроблені технології та адаптувати їх для масштабного виробництва у фармацевтичній промисловості. На цьому постійно наполягала НАН України, однак пропозиція не була врахована. Схоже, така «глухота» в нашій країні вже стала традицією. На жаль, платимо за неї високу ціну. Ось і зараз, під час військових дій, лікувальним закладам не вистачає препаратів крові. Чи хтось знає, що 15 років поспіль наш інститут бореться з МОЗ за те, щоб воно впровадило технології для отримання таких препаратів? Якби це було зроблено, ми вже могли б виробляти такі необхідні сьогодні кровозамінні чи кровоспинні засоби. Сподіваюся, що біда вчить, і відтепер наша держава буде відшукувати кошти та можливості для вирішення актуальних проблем, щоб завтра не було запізно.
Розмову вела Світлана ТЕРНОВА, «ВЗ»

Вернуться в «Украина»

Кто сейчас на конференции

Сейчас этот форум просматривают: нет зарегистрированных пользователей и 2 гостя