Господарсько-правове забезпечення конкурентоспроможності фармацевтичної продукції

Ukraine
News
Сообщения: 2113
Зарегистрирован: 10 июн 2014 20:49

Господарсько-правове забезпечення конкурентоспроможності фармацевтичної продукції

Сообщение News » 18 окт 2014 21:32

Господарсько-правове забезпечення конкурентоспроможності фармацевтичної продукції

Проблема конкурентоспроможності носить універсальний характер. Нині вона зачіпає практично всіх учасників фармацевтичного ринку України. І дійсно, за останні роки розвиток фармацевтичного ринку як у світі, так і в Україні є безпрецедентним.
Збільшення потреби в лікарських засобах, їх обсягу й асортименту, економічної привабливості фармацевтичного бізнесу, кількості суб’єктів господарювання і, як наслідок, підвищення конкуренції спонукають товаровиробників цієї специфічної продукції до впровадження нових стратегій і програм, спрямованих на підвищення конкурентоспроможності, завоювання й утримання стійких конкурентних позицій [1]. Таким чином, фармринок характеризується швидким зростанням промислового виробництва, високим рівнем конкуренції та насиченості. Разом з тим фармацевтичний ринок має ряд особливостей, що відрізняють його від ринків інших товарів, а саме — різноманітний асортимент препаратів, тривалий цикл розробки, висока наукоємність, нееластичний попит, тобто залежність попиту від епідемій, стихійного лиха й інших екстремальних ситуацій [2].
Так, станом на 12.03.2014 р. на фармацевтичному ринку України наявна продукція 116 вітчизняних виробників, серед яких лише 22 — виробляють лікарські засоби з часів СРСР [3], а решта — це новоутворенні суб’єкти фармацевтичного ринку. Зростання ж конкуренції примушує окремих суб’єктів фармацевтичного ринку шукати принципово нові моделі розвитку, сповідувати нову філософію існування у змінній системі охорони здоров’я, внаслідок чого збільшуються витрати на науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи — за відсутності упевненості в їх прибутковості, а в деяких випадках — і окупності [4]. Більше того, проблеми конкурентоспроможності окремих видів фармацевтичної продукції є досить актуальними, саме в умовах кризових явищ, зумовлених, в тому числі, проведенням антитерористичної операції в Україні.
Так, наприклад за І півріччя 2014 р. сукупний обсяг продажу товарів «аптечного кошика» становив 19,9 млрд грн. за 940,9 упаковок. Причому у грошовому вираженні відмічено приріст на рівні 15,8%, а в натуральному вираженні, навпаки, зафіксовано зменшення обсягів на 4,4% [5]. Однак, на нашу думку, одним з головних критеріїв забезпечення конкурентоспроможності для суб’єктів фармринку є критерій, що безпосередньо пов’язаний із процесами глобалізації, а саме запровадження системи GXP: GMP (належна виробнича практика), GDP (належна практика дистрибуції), GPP (належна аптечна практика), GLP (належна лабораторна практика) тощо. Наприклад, наявність національного сертифіката GMP дозволяє українським фармацевтам поволі, але упевнено освоювати зарубіжні ринки [4].
Зрозуміло, що запровадження цих видів належних практик потребує вкладання значних фінансових ресурсів та призводить до припинення діяльності окремих суб’єктів фармацевтичного ринку і окремих видів фармацевтичного виробництва. Наприклад, до масового запровадження GMP дослідники оперували цифрою 160 виробників лікарських засобів [6]. Однак, саме система належних практик як загальновизнана у світі система забезпечення якості лікарських засобів на всіх етапах їх життєвого циклу є результатом не лише гармонізації законодавства України, зокрема, із законодавством ЄС, а й інструментом впровадження інноваційного інвестування та, як наслідок, забезпечення якості фармпродукції, що є невід’ємною складовою підвищення рівня конкурентоспроможності фармацевтичної продукції.
Разом з тим, як зауважив відомий дослідник організації фармацевтичної справи Ю.В. Підпружников, нещодавно фармацевтичний ринок коливали численні резонансні «заборони виробництва», «вилучення з обігу» та інші негативні моменти, які в умовах впровадження GMP є подіями фактично неможливими, що більше нагадують недобросовісну конкуренцію, ніж турботу про пацієнта [7].
І саме в цьому контексті виникає проблема забезпечення балансу публічних та приватних інтересів на фармринку. Справа в тому, що забезпечення окремих видів належних практик є обов’язковою умовою отримання відповідних дозволів на здійснення діяльності на фармринку та експортно-імпортної діяльності щодо фармпродукції. І хоча держава зацікавлена у розвитку потужної фармацевтичної промисловості, забезпечення громадян якісними та ефективними медичними препаратами є не менш важливою проблемою, що впливає на конкурентоспроможність окремих суб’єктів фамринку.
Для сучасної світової економіки характерна інтернаціоналізація господарського життя у формі інтеграції — об’єднання ринків, виробництв окремих країн у зону вільної торгівлі та підприємництва, що створює передумови для взаємопереплетення економік різних країн внаслідок створення транснаціонального капіталу, який функціонує на всіх національних сегментах галузевих ринків, і, врешті решт, до вищої форми інтернаціоналізації — формування глобальних ринків [8]. Хоча національна специфіка розподілу економічної влади в межах вітчизняної економічної системи полягає в домінуванні в ній «власних» олігархічних промислово-фінансових груп, що шляхом монополізації низки галузей та свого впливу на політику держави більш-менш успішно спромоглися не допустити іноземні транснаціональні компанії на національний ринок, уникаючи в такий спосіб прямої конкуренції з ними [9]. Між тим, необхідно відзначити, що на фармацевтичному ринку посилюється конкурентна боротьба як українських виробників з імпортерами, так і між вітчизняними виробниками фармпродукції. Загостренню конкуренції неабиякою мірою сприяє так зване дублювання номенклатури. Не рідкість, коли декілька вітчизняних виробників випускають декілька варіантів однієї й тієї самої молекули. Умовно кажучи, з тисячі найменувань ринок одержує 150–200 реальних молекул [4]. Крім того, на думку окремих дослідників, стан вітчизняного фармацевтичного виробництва характеризується значним відставанням від зарубіжних підприємств, обумовлений недостатньою пристосованістю до нових господарських умов і дефіцитом інвестиційних ресурсів [10], що зводить нанівець конкурентну боротьбу вітчизняних фармвиробників з імпортерами. Однак, якщо бути відвертими, то держава здійс­нювала спроби щодо поліпшення становища вітчизняної фармацевтичної промисловості, зокрема, шляхом затвердження постановою КМУ від 22.06.2011 р. № 725 Державної цільової науково-технічної програми розроблення новітніх технологій створення вітчизняних лікарських засобів для забезпечення охорони здоров’я людини та забезпечення потреб ветеринарної медицини на 2011–2015 роки, яка діяла майже 2 роки до її скасування у березні 2014 р. Однак про результати виконання цієї Програми інформація до широкого загалу не доведена. Необхідно зауважити, що на сьогодні продовжує діяти Концепція загальнодержавної цільової економічної програми розвитку промисловості на період до 2020 року, схвалена розпорядженням КМУ від 17.07.2013 р.
Основними проблемними питаннями розвитку промисловості за цією Концепцією є недосконалість інвестиційно-кредитної системи, що спричиняє відплив власного капіталу, зменшення фінансових ресурсів та зниження рівня інноваційно-інвестиційної активності суб’єктів господарювання; низький рівень задоволення потреб внутрішнього ринку у продукції вітчизняного виробництва; висока енергоємність виробництва та споживання енергоресурсів, значна частка яких імпортується в Україну; відсутність зв’язку між наукою та виробництвом; істотне відставання України в сфері використання інформаційних технологій; залежність економіки України від зовнішньої кон’юнктури; низький рівень інноваційної активності; зменшення частки високотехнологічних виробництв, що призводить до скорочення попиту на власні науково-дослідні та прикладні розробки і стримує розвиток трансферу технологій.
Зрозуміло, що вітчизняні виробники фармпродукції відчувають на собі ті самі проблемні питання. І дійсно, в міжнародному рейтингу конкурентоспроможності, що розраховується Всесвітнім економічним форумом, Україна за 2013–2014 рр. порівняно з 2012–2013 рр. опустилася з 73-го на 84-е місце (із 148 країн світу) [11]. На думку експертів, основним чинником, що викликав таку динаміку, є недосконалість інституційного середовища, яке характеризується надмірною бюрократизацією, фаворитизмом та непрозорістю.
Крім того, одним із індикаторів конкурентоспроможності вітчизняної фармацевтичної продукції можна вважати обсяги її експорту.
І хоча протягом останніх років зафіксовано збільшення обсягів експортних поставок готової продукції вітчизняними фармвиробниками, зокрема, за підсумками І півріччя 2013 р. експорт готових лікарських засобів вітчизняного виробництва становив близько 105 млн дол. США (+10,6% порівняно з І півріччям 2012 р.). Однак, географія експортних поставок традиційно представлена переважно країнами СНД — Узбекистан, Росія, Казахстан, Білорусь, Азербайджан. Концентрація експорту фармацевтичної продукції українського виробництва в країни СНД пов’язана з дією жорсткої системи контролю якості продукції на європейських ринках [12]. Хоча, за інформацією Асоціації виробників ліків України, продукція українського виробництва експортується до 62 країн світу та реалізується також на ринках Європи, Північної Африки, Східної Азії, Ближнього Сходу. Експорт лікарських засобів становить близько 20% загального обсягу їх виробництва. Обсяг експорту фармацевтичної продукції у 2013 р. порівняно з 2012 р. майже не змінився як у національній валюті, так і у доларах США (+1,8%), та становить 1981,37 млн грн. та 247,89 млн дол. відповідно [3]. При цьому, на думку експертів, перехід фармацевтичної галузі України на європейські стандарти якості й виробництва у 2010 р. посприяв позитивному результату розвитку даного напрямку в країні [13].
Однак, вважають дослідники, активізації експортного потенціалу фармацевтичної промисловості заважає ряд проблем, а саме: 1) високий рівень інфляції, високі відсоткові ставки за кредитами, підвищення тарифів на енергоносії, висока вартість капітального будівництва, демпінгова політика країн Азії; 2) залежність українських виробників лікарських засобів від імпортних поставок фармацевтичних субстанцій (субстанції вітчизняного виробництва становлять лише 30% загальної кількості, решта імпортується з Китаю, Німеччини, Індії, Росії та США); 3) нездатність вітчизняної фармацевтичної промисловості задовольнити потреби українського фармацевтичного ринку в готових лікарських засобах за основними фармакотерапевтичними групами, тоді як експортна мотивація транснаціональних корпорацій при налагоджуванні виробництва на території України збереже наукову базу, яку необхідно реструктурувати відповідно до нових тенденцій ринку; 4) недостатня інноваційно-інвестиційна активність значної частини українських фармацевтичних компаній, у той час як активізація наукової бази, створення розвинених і спеціалізованих детермінантів конкурентної переваги галузі, а також залучення іноземних інвестицій для її розвитку створюють довгострокову основу для конкурентної переваги і сприяють переорієнтації експорту українських виробників з ринків країн з перехідною економікою до країн Західної, Центральної та Східної Європи, посиленню їх конкурентоспроможності [14].
Однак, на нашу думку, на фармацевтичному ринку є всі передумови для забезпечення конкурентоспроможності вітчизняної фармпродукції і, як наслідок, її підвищення. Про це свідчить поєднання комплексу публічних та приватних інтересів, зокрема: 1) публічний інтерес щодо підвищення ефективності вітчизняної фармацевтичної промисловості поєднується з приватним інтересом щодо забезпечення реалізації фармпродукції як такої; 2) публічний інтерес щодо бюджетно-фіскальних інтересів держави поєднується з приватним інтересом щодо збільшення обсягів реалізації вітчизняної фармпродукції; 3) публічний інтерес щодо зниження енерго-, матеріало- та капіталоємності виробництва поєднується з приватним інтересом щодо підвищення ефективності (затрати виробництва зменшуються/прибуток зростає); 4) публічний інтерес щодо готовності національного фармвиробництва до постійної структурної перебудови, до опанування нових технологічних укладів (гнучкість) поєднується з приватним інтересом щодо розширення та переходу до нових видів вітчизняного фармвиробництва; 5) публічний інтерес щодо забезпечення інтересів національної безпеки поєднується з приватним інтересом щодо захисту економічних інтересів вітчизняних фармацевтичних суб’єктів господарювання; 6) публічний інтерес щодо соціальної відповідальності фармбізнесу поєднується з приватним інтересом щодо усунення соціальної суперечності, посилення підприємницької ідеології.
Цікавим є те, що поєднання вищезазначених публічних та приватних інтересів стало можливим в основному завдяки запровадженню системи GXP, тобто системи належних практик GMP, GDP, GPP, GLP. Однак, зазначене вимагає, щоб механізм господарсько-правового впливу на процеси підвищення конкурентоспроможності результатів господарської діяльності суб’єктів фармацевтичного ринку за об’єктним критерієм на мікроекономічному рівні був сфокусований на:
1) зниженні трансформаційних виробничих затрат суб’єктів фармринку такими засобами:
а) стимулювання залучення нових фармацевтичних технологій у виробництво (підвищення рівня технологічної виробничої бази);
б) вплив на зниження кон’юнктурно-цінових факторів виробничого процесу;
2) зниженні транзакційних витрат у процесі фармацевтичного господарювання такими засобами:
а) державної підтримки ефективності господарської діяльності фармацевтичних виробників;
б) дерегуляції законодавчого регулювання господарської діяльності на фармацевтичному ринку;
3) сприяння залученню додаткових інвестицій у виробництво конкурентоспроможної фармацевтичної продукції для збільшення її обсягів та серійності;
4) стимулювання процесів підвищення якості фармацевтичної продукції та якості послуг суб’єктів фармацевтичного ринку.
На макроекономічному рівні механізм господарсько-правового впливу на зростання конкурентоздатності фармацевтичної продукції має бути спрямований на забезпечення режиму реальної економічної конкуренції фармацевтичних товаровиробників на національному ринку; використання монетарних засобів валютної політики держави з метою стимулювання експорту фармацевтичних товарів з України; міжнародно-правові заходи України щодо отримання зовнішньоекономічних експортних преференцій шляхом приєднання до зон вільної торгівлі в межах СОТ.
У свою чергу, господарсько-правові засоби забезпечення підвищення конкурентоспроможності фармацевтичної продукції можна класифікувати залежної від таких критеріїв, як інвестиційний або реалізаційний етапи фармацевтичної діяльності; трансформаційний характер забезпечення конкурентоспроможності фармпродукції або характер, що пов’язаний із зниженням транзакційних витрат діяльності на фармацевтичному ринку; інноваційний або кон’юнктурно-ціновий, факторний характер впливу на трансформаційні витрати фармацевтичної діяльності; забезпечення конкурентоспроможності продукції фармацевтичного виробництва на мікрорівні або на забезпечення конкурентоспроможності в масштабі національної економіки як такої (макрорівень).
У цьому контексті ключовим об’єктом державної фармацевтичної політики в сфері забезпечення конкурентоспроможності мають стати саме національні промислові кластери суб’єктів фармацевтичного ринку, що мають економічну перспективу свого формування, враховуючи те, що державна політика щодо них спрямована на досягнення синергічних ефектів, але разом з тим об’єктами господарсько-правового впливу є господарська діяльність тих суб’єктів фармацевтичного ринку, що здійснюють шляхом реалізації інноваційно-інвестиційних проектів випуск кінцевої продукції, яка кваліфікується як конкурентоспроможна.
На нашу думку, держава також може впливати на забезпечення конкурентоспроможності суб’єктів фармацевтичного ринку наступним чином: 1) шляхом застосування спеціальних механізмів державного регулювання щодо цін та тарифів на фактори фармацевтичного виробництва, зокрема енергоносії; 2) шляхом встановлення спеціальних режимів інноваційної діяльності для учасників фармринку в частині імпорту, експорту інноваційної продукції, визначення ключових правових форм залучення технологій: а) за допомогою комерційної концесії; б) передачі технологій за ліцензійними угодами; в) передачі технологій до статутного капіталу господарських товариств; 3) шляхом дерегуляції як засобу мінімізації транзакційних витрат через реформування дозвільних процедур, зокрема в частині допуску фармацевтичної продукції або здійснення господарської діяльності на ринку лікарських засобів та часткове делегування повноважень щодо здійснення державного контролю; 4) шляхом застосування регресивного оподаткування для виробників та імпортерів інноваційної фармацевтичної продукції.
Список використаної літератури
1. Камишніков Р.В. Конкурентоспроможність підприємства в системі маркетингу: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. екон. наук: спец. 08.06.01 «Економіка, організація і управління підприємствами» / Р.В. Камишніков. — К., 2006. — 20 с.
2. Пашков В.М. Глобалізація фармацевтичного ринку: проблеми та перспективи / В.М. Пашков // Економічна теорія та право. — 2014. — № 1 (16). — С. 148–160
3. Багрій П.І. Звернення Асоціації «Виробників ліків України» до Міністра охорони здоров’я України Мусія О.С. / П.І. Багрій // [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://ua.interfax.com.ua/news/press-re ... 95572.html
4. Фролова Г.І. Конкурентоспроможність підприємств фармацевтичної галузі України / Г.І. Фролова, В.Ю. Фролова // Вісник Бердянського університету менеджменту і бізнесу — 2012. — № 1(17). — С. 146–152
5. Кордубайло Ю. Аптечный рынок Украины в І полугодии 2014 г. Helicopter View / Ю. Кордубайло // Щотижневик АПТЕКА. — 2014. — № 31(952). — С. 16–17
6. Гілета Ю.І. Перерозподіл ринкової влади на фармацевтичному ринку / Ю.І. Гілета // Вісник ОНУ імені І.І. Мечнікова. — 2013. — Т. 18. вип. 1. — С. 51–57
7. Подпружников Ю. Переход на GMP осуществлен, а проблем не меньше… / Ю. Подпружников // Щотижневик АПТЕКА. — 2014. — № 29(950) — С. 8–9
8. Ігнатюк А.І. Конкурентоспроможність компаній на глобальних ринках / А.І. Ігнатюк // Конкурентоспроможність національної економіки: Матеріали ХІV Міжнародної науково-практичної конференції, 28 березня 2014 р. — К., 2014. — С. 42–46
9. Задихайло Д.В. Державна економічна політика та завдання правового регулювання / Д.В. Задихайло // Економічна теорія та право. — 2014. — № 1 (16). — С. 138–147
10. Петрова І. Напрями забезпечення економічної безпеки в фармацевтичній системі / І. Петрова, І. Герасименко // Вісник Львівського університету. — 2008. — вип. 39. — С. 421–423
11. The Global Competitiveness Report 2013–2014 [Електронний ресурс] — Режим доступу: http://www3.weforum.org/ docs/WEF_GlobalCompetitiveness Report_2013-14.pdf.
12. Чорноротов О. Огляд фармацевтичного ринку за І півріччя 2013 року / О. Чорноротов // [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://www.credit- rating.ua/ img/st_img/AS/2014 /13.01.2014/ Pharma_Ukr_I_pol_2013.pdf
13. Україна у 2014 році експортує ліків на $283 млн — Серафима Русинович УКРІНФОРМ // [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://pro-capital.ua/ ua/press_center/expert/view/402/
14. Васюта О.П. Конкурентоспроможність галузі як складова ефективності національної економіки / О.П. Васюта, М.В. Мірошник // БІЗНЕСІНФОРМ. — 2014. — № 2. — С. 160–166
Віталій Пашков, доктор юридичних наук, доцент, завідувач кафедри цивільного, господарського та екологічного права Полтавського юридичного інституту Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого

Вернуться в «Украина»

Кто сейчас на конференции

Сейчас этот форум просматривают: нет зарегистрированных пользователей и 1 гость