Чи бути в Україні фармацевтичному самоврядуванню?

Ukraine
Sergey
Сообщения: 325
Зарегистрирован: 07 май 2015 13:05

Чи бути в Україні фармацевтичному самоврядуванню?

Сообщение Sergey » 26 май 2015 15:34

Чи бути в Україні фармацевтичному самоврядуванню?
Изображение
Если бросить палку собаке, она будет глядеть на эту палку.
А если бросить палку льву, то он будет, не отрываясь, смотреть на кидающего.
Это формальная фраза, которую говорили во время диспутов в древнем Китае,
если собеседник начинал цепляться за слова и переставал видеть главное.
Священная книга оборотня (Виктор Пелевин)

Враховуючи зростаючу динаміку розвитку процесів, що відбуваються на фармацевтичному ринку, відсутність фінансування окремих органів державної влади, а також популістські кроки Уряду у вигляді загравання із суб’єктами господарювання в частині заборони заходів державного контролю, існує занепокоєння щодо спроможності держави вчасно та адекватно реагувати на ризики, пов’язані не лише з функціонуванням фармринку як такого, а й захисту прав пацієнтів. А в умовах політичної нестабільності в державі взагалі існує реальна загроза неспроможності ефективного регулювання економіки в цілому.
Тому свого часу за ініціативою професіоналів фармацевтичного ринку був обраний щодо подальшого розвитку фармринку в існуючих умовах, в тому числі захисту прав усіх його учасників шляхом створення інституту саморегулювання або професійного самоврядування. Хоча сама ідея саморегулювання та самоврядування не є новою ні в системі охорони здоров’я, ні в національній економіці.
Так, окремі представники медичної спільноти вже багато років безрезультатно здійснюють спроби створити на базі однієї з громадських організацій «Лікарську палату» з елементами інституту самоврядування. До речі, забігаючи наперед, проінформую, що нами був врахований негативний досвід ініціаторів лікарської самоврядної організації.
І ось не минуло й року після того, як фармацевтична спільнота почала обговорювати можливість створення в Україні саморегулівної організації на кшталт польської Аптечної палати, як були здійснені відповідні кроки із створення такої організації в Україні. Відразу були помітні лише прихильники створення такої організації. Навіть при Державній службі України з лікарських засобів (Держлікслужба), хоча і формально, була створена робоча група щодо вивчення і запровадження інституту саморегулювання.
А чому формально? Скористаюся нагодою пригадати, що один з заступників керівника цього органу влади, що очолював цей напрямок роботи, виявився великим «знавцем» як Конституції України, так і законодавства в цілому, заявивши про юридичну неспроможність створення інституту саморегулювання.
Хоча реакція більшості представників системи органів влади, особливо тих, що не уявляють можливості делегування будь-яких, навіть незначних, повноважень іншим структурам, цілком передбачувана.
Проте незрозумілою стала позиція окремих представників фармацевтичного ринку щодо запровадження фармацевтичного самоврядування.
Складається враження, що деякі представники фармринку зайняли певну нішу в системі взаємовідносин «орган державного контролю — суб’єкт фармацевтичної діяльності». На сьогодні прийнято називати цю систему взаємовідносин «корупційною схемою». Хоча ми притримуємося точки зору, що навішувати ярлики або пред’являти звинувачення повинні інші структури або органи.
І які тільки заходи ними не були вживані з метою блокування підготовленого проекту Закону України «Про фармацевтичне самоврядування»: це і традиційне залучення народних депутатів, які обрали своїм електоратом бізнесові структури і нібито їх підтримують; і залучення «спеціалістів», які своєчасно зорієнтувалися і стали експертами громадських антикорупційних структур; і залучення висновків правознавців, які, якщо бути відвертим, підготовлені особами, що не зовсім розуміють різницю між саморегулівними та самоврядними організаціями, та й загалом не знають про їх існування в Україні.
Однак більшість учасників фармринку ставляться до створення інституту саморегулювання або професійного самоврядування в основному позитивно, розуміючи, що іншого шляху немає, і з ними ще можна дискутувати. Навіть якщо вони мають зауваження, то вони в цілому носять конструктивний характер, можливо, з деякими елементами приватноправового характеру.
Зрозуміло, що точки зору на існування саморегулівних або самоврядних організацій можуть бути різними, і учасниками фармринку є також представники органу державного контролю — зокрема Держлікслужби, а серед них є й провізори.
Тобто саме професіонали — провізори та фармацевти — повинні вирішувати: «Чи потрібна взагалі самоврядна професійна організація?».
Якщо не потрібна, то будь-яка подальша дискусія неможлива та не має сенсу.
Справа в тому, що в основному справами такої структури опікуються переважно особи, що є або керівниками фармацевтичних (аптечних) закладів, або взагалі їх власниками. А голосу саме працюючих провізорів та фармацевтів з цього приводу не чути, як не чути точки зору представників фармацевтичної освіти. Це, на мою думку, не сприяє розвитку фармацевтичного самоврядування.
Дивує впевненість окремих опонентів у тому, що проект Закону України «Про фармацевтичне самоврядування» готувався під одну із новостворених громадських організацій. Особисто я після ознайомлення з новою редакцією статуту Аптечної професійної організації України (АПАУ) поряд з цією організацією бачу не менше трьох всеукраїнських громадських організацій, що можуть претендувати на статус самоврядної організації.
Між тим, дійсно інститут саморегулювання господарської діяльності в Україні як механізм суспільного регулювання та колективної відповідальності є інноваційним з точки зору регулювання ринкових відносин. Поява такого інституту пов’язана, з одного боку, з процесами лібералізації, з іншого — з процесами підвищення ролі громадських і професійних об’єднань.
У розвинених країнах саморегулювання і господарсько-правове регулювання ринкових відносин відбувається, як правило, паралельно, взаємно доповнюючи та збагачуючи один одного. Еволюційним шляхом відбувалося практичне накопичення досвіду подолання невідповідностей надаваних послуг вимогам споживачів, вироблялися і приймалися корпоративні стандарти, формувалася система солідарної відповідальності суб’єктів господарської діяльності перед споживачами. У результаті був накопичений досвід взаємодії держави та суб’єктів господарювання щодо задоволення вимог споживачів товарів і послуг та в цілому склався інститут саморегулювання.
Формуючись еволюційним шляхом, інститут саморегулювання втілився в добре відпрацьованих, що стали культурною нормою, корпоративних і міжнародних стандартах, правилах поведінки та вирішення спорів, що не потребують введення спеціального законодавства про саморегулівні організації.
До речі, до основних принципів саморегулювання, що відповідають світовій практиці та вимогам Світової організації торгівлі, можна віднес¬ти: 1) незалежність саморегулівних організацій від державних структур, наявність власних органів та механізмів контролю; 2) прозорість процесів саморегулювання, орієнтація на споживача, соціальна орієнтація; 3) незалежне і стабільне фінансове забезпечення процесів саморегулювання, в тому числі на базі передових інвестиційних стандартів; 4) підвищення компетентності при акредитації та сертифікації організацій, атестації та сертифікації персоналу; 5) солідарна відповідальність (насамперед фінансова) членів саморегулівної організації перед споживачами послуг; 6) корпоративне страхування та компенсаційні фонди; 7) гармонізація стандартів і правил здійснення підприємницької діяльності, в тому числі в галузі технічного регулювання, з міжнародними стандартами; 8) наявність систем регулювання підприємницьких та професійних ризиків; 9) забезпечення інформаційної відкритості саморегулівних організацій, доведення до споживачів відомостей про прий¬няті саморегулівними організаціями стандарти і правила, що діють, механізми відповідальності членів цих організацій; 10) наявність механізмів захисту членів саморегулівних організацій, у тому числі в міжнародних судах; 11) забезпечення умов для вільної конкуренції на ринку; 12) дотримання інтересів не тільки членів саморегулівних організацій, а й інтересів споживачів, створення захисних механізмів від можливих картельних угод.
Тобто саморегулівні організації є поєднанням і приватної ініціативи самих суб’єктів господарювання, що зацікавлені в чітких правилах здійснення господарської діяльності та особливо дотримання цих правил в умовах конкуренції, і публічних інтересів, що реалізуються органами таких саморегулівних організацій з використання повноважень, наданих їм державою. Можливість, а в окремих випадках необхідність створення таких організацій передбачено в окремих законодавчих актах України, а саме законах України «Про цінні папери та фондовий ринок», «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні», «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)», «Про кредитні спілки», «Про недержавне пенсійне забезпечення» тощо.
Відповідно до Рішення Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 22.01.2001 р. № 350 «Щодо затвердження Основ¬них засад розвитку саморегулювання на фондовому ринку України» основними напрямами розвитку саморегулювання є: посилення дієвості саморегулювання на фондовому ринку шляхом розширення повноважень та функцій саморегулівних організацій; забезпечення умов здійснення підприємницької діяльності членами саморегулівних організацій; здійснення контролю та нагляду за діяльністю членів саморегулівних організацій; захист прав та законних інтересів членів, клієнтів членів саморегулівних організацій, професійних учасників ринку цінних паперів; формалізація та оптимізація вимог до саморегулівних організацій, що сприятиме підвищенню їхньої відповідальності за виконання ними своїх повноважень; підвищення фінансових та технічних вимог до саморегулівних організацій, які взяли на себе повноваження щодо контролю та нагляду за дотриманням їх членами законодавчих та нормативних вимог; здійснення уповноваженими державними органами контролю та нагляду за діяльністю саморегулівних організацій.
Згідно з цим же Рішенням, саморегулівна організація створюється і здійснює свою діяльність у відповідності з наступними принципами: саморегулівна організація — об’єднання професійних учасників ринку цінних паперів, яке створюється відповідно до чинного законодавства, за принципом — одна саморегулівна організація з кожного виду професійної діяльності; професійний учасник ринку цінних паперів повинен бути членом щонайменше однієї саморегулівної організації; відповідно до вимог чинного законодавства щодо сумісництва видів професійної діяльності на ринку цінних паперів професійний учасник може бути членом кількох саморегулівних організацій; об’єднання професійних учасників ринку цінних паперів реєструється Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку та набуває статусу саморегулівної організації після внесення запису про неї до державного реєстру, який ведеться Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку; саморегулівна організація повинна об’єднувати не менше ніж 25% кількості професійних учасників ринку цінних паперів, які здійснюють певний вид (види) професійної діяльності, за винятком саморегулівних організацій організаторів торгівлі та установ, що здійснюють розрахунково-клірингову діяльність; здійснення управління діяльністю саморегулівної організації на демократичних засадах (один член саморегулівної організації — один голос) за умови рівності прав та обов’язків усіх членів; відкритість та доступність інформації про діяльність організації для всіх її членів; недопущення недобросовісної конкуренції на ринку цінних паперів; поєднання інтересів членів саморегулівних організацій та їх клієнтів з одночасним підвищенням відповідальності за дотримання ними регуляторних вимог.
Однак науковці звертають увагу на необхідність розмежування діяльності саморегулівних та самоврядних організацій. Це пов’язано з тим, що саморегулівні організації створюються суб’єктами господарювання, а самоврядні — повинні створюватися професіоналами, що не зареєстровані як суб’єкти господарської діяльності. В ідеальному випадку це повинні бути особи, що отримують спеціальні дозволи на професійну діяльність з несенням індивідуальної відповідальності.
В Україні існують спеціальні закони, які регулюють функціонування окремих професій, зокрема закони України «Про нотаріат», «Про адвокатуру», «Про аудиторську діяльність», «Про сільськогосподарську дорадчу діяльність», «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» тощо.
Однак зазначені організації можуть набувати статусу самоврядних організацій, як правило, з метою захисту інтересів своїх членів. Таким організаціям державою також можуть бути делеговані повноваження щодо регулювання певного виду ринку, розроблення і впровадження правил поведінки на таких ринках та/або сертифікації його фахівців, стягнення обов’язкових платежів зі своїх членів, консультаційні права у відносинах з органами держави та деякі інші.
Крім того, зазначений перелік осіб, як правило, відповідно до Податкового кодексу України отримує відповідним чином статус так званих самозайнятих осіб. А якщо розглядати правовий статус провізорів і фармацевтів, то він не підпадає під зазначену категорію.
Необхідно відзначити, що як економісти, так і юристи в рамках діяльності саморегулівних організацій виділяють добровільне, делеговане і змішане саморегулювання (Перегудов И.В., 2003).
Так, добровільне саморегулювання передбачає встановлення і підтримання правил учасниками системи без будь-якого схвалення або спеціального захисту з боку держави. Делеговане саморегулювання передбачає, що держава передає певні функції з регулювання ринку (наприклад ліцензування учасників ринку) організації саморегулювання та встановлює загальні обмеження і права діяльності подібних організацій (Перегудов И.В., 2003).
Зрозуміло одне: передаючи окремі контрольні функції недержавним органам контролю — саморегулівним організаціям (в окремих сферах діяльності), держава в особі центральних органів виконавчої влади повинна взаємодіяти лише з саморегулівними організаціями, не маючи прямого контакту з господарюючими суб’єктами.
При змішаному саморегулюванні саморегулівним організаціям передається тільки частина функцій, в той час як за державою залишаються деякі повноваження, головним чином примусового характеру, тобто повноваження щодо притягнення до відповідальності за недотримання стандартів (Перегудов И.В., 2003).
Крім того, необхідно розрізняти саморегулівні організації залежно від обов’язковості членства в них.
Так, правовий статус саморегулівних організацій, заснованих на засадах обов’язкового членства, і правовий статус заснованих на добровільних засадах, звичайно ж, не тотожні.
Між тим, досвід України засвідчує, що саморегулівні організації, які ґрунтуються на обов’язковому членстві, мають більш широкий перелік функцій, які вони виконують, у порівняні з переліком функцій саморегулівних організацій, заснованих на добровільному членстві, що обумовлено специфікою діяльності цих організацій. Саморегулівні організації з обов’язковим членством виконують, крім іншого, важливу функцію, пов’язану «з допуском до професії».
Для створення саморегулівних організацій необхідно: 1) зареєструвати некомерційну організацію; 2) об’єднати в складі некомерційної організації в якості членів відповідну кількість юридичних та/або фізичних осіб залежно від виду організації; 3) розробити стандарти, положення, правила підприємницької або професійної діяльності, які зобов’язані виконувати всі члени; 4) забезпечити додаткову майнову відповідальність кожного члена організації перед споживачами вироблених товарів (робіт, послуг) та іншими особами; 5) отримати статус саморегулівної організації в спеціалізованих органах залежно від виду діяльності; 6) ввести в найменування організації посилання на статус саморегулівної.
Аналіз вищезазначеного чинного законодавства дозволяє зробити висновок про те, що за саморегулівними організаціями не закріплена конкретна організаційно-правова форма, лише встановлено, що вона є неприбутковою організацією. Відповідно до Податкового кодексу України, (ст. 14.1.121.) неприбуткові підприємства, установи та організації — це підприємства, установи та організації, основною метою діяльності яких є не одержання прибутку, а провадження благодійної діяльності та меценатства й іншої діяльності, передбаченої законодавством. Головною умовою, за ст. 133 Податкового кодексу, є те, що установи та організації, які зазначені, не є платниками податку на прибуток, набувають цього статусу лише після внесення таких установ та організацій до Реєстру неприбуткових організацій та установ контролюючими органами в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.
У законодавстві України по-різному встановлюється перелік форм, в рамках яких створюється саморегулівна організація. Наприклад, Закон України «Про цінні папери та фондовий ринок» (ст. 48) регламентує, що об’єднання професійних учасників фондового ринку може включати членів, які здійснюють різні види професійної діяльності на фондовому ринку, і має бути зареєстровано в порядку, встановленому Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку.
Умовою прийняття рішення про реєстрацію об’єднання професійних учасників фондового ринку є його відповідність таким вимогам: об’єднання повинно включати не менше 35% професійних учасників фондового ринку за кожним з видів професійної діяльності, визначених цим законом, які воно об’єднує; наявність правил і стандартів професійної діяльності на фондовому ринку, що є обов’язковими для виконання всіма членами об’єднання; статус неприбуткової організації; наявність у власності для забезпечення статутної діяльності активів у розмірі не менше 600 тис. грн.
Відповідно до ст. 3 Закону України «Про цінні папери і фондовий ринок» саморегулівна організація професійних учасників фондового ринку — неприбуткове об’єднання учасників фондового ринку, що провадять професійну діяльність на фондовому ринку з торгівлі цінними паперами, управління активами інституційних інвесторів, депозитарну діяльність (діяльність реєстраторів та зберігачів), утворене відповідно до критеріїв та вимог, установлених Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку. Професійна діяльність учасників фондового ринку, крім депозитаріїв та фондових бірж, здійснюється за умови членства щонайменше в одній саморегулівній організації.
Саморегулівні організації професійних учасників фондового ринку утворюються за принципом: одна саморегулівна організація з кожного виду професійної діяльності на ринку цінних паперів.
У кожному виді професійної діяльності Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку може делегувати саморегулівній організації такі повноваження: збирання, узагальнення та аналітичне оброблення даних щодо провадження відповідного виду професійної діяльності; проведення перевірок провадження відповідного виду професійної діяльності, дотримання вимог законодавства про цінні папери, правил, стандартів професійної поведінки; подання їй обов’язкового для розгляду клопотання про припинення (зупинення) дії ліцензії на провадження професійним учасником фондового ринку певного виду діяльності; сертифікація фахівців фондового ринку; видача ліцензій особам, які здійснюють професійну діяльність на фондовому ринку.
На сьогодні в Україні зареєстровано комісією і здійснює свою діяльність 9 саморегулівних організацій: Професійна асоціація реєстраторів та депозитаріїв (свідоцтво № 1 від 31.10.1997 р.), включає 265 членів, Асоціація «Позабіржова фондова торговельна система» (свідоцтво № 2 від 31.10.1997 р.) — 263 члени, Українська асоціація інвестиційного бізнесу (свідоц¬тво № 3 від 31.10.1997 р.) — 91 член, Асоціація «Південноукраїнська торговельно-інформаційна система» (свідоцтво № 4 від 31.12.1997 р.) — 155 членів, ПАТ «Київська міжнародна фондова біржа» (свідоцтво № 5 від 28.05.1998 р.) — 159 членів, ПрАТ «Українська фондова біржа» (свідоцтво № 6 від 11.06.1998 р.) — 140 членів, Придніпровська фондова біржа (свідоцтво № 7 від 28.05.1999 р.) — 30 членів, Донецька фондова біржа (свідоцтво № 8 від 28.05.1999 р.) — 25 членів, Асоціація учасників фондового ринку України (свідоцтво № 9 від 28.05.1999 р.) — 110 членів.
У даному випадку створення саморегулівної організації передбачає фактично об’єднання лише фізичних осіб за професійною ознакою. Проте в іншому нормативно-правовому акті, зокрема Законі України «Про кредитні спілки» (ст. 24), встановлено, що з метою координації своєї діяльності, надання взаємодопомоги та захисту спільних інтересів кредитні спілки мають право на добровільних засадах створювати асоціації кредитних спілок.
Місцеві — у рамках однієї адміністративно-територіальної одиниці, якщо членами такого об’єднання є більше ніж третя частина кількості кредитних спілок, які діють на території вказаної адміністративно-територіальної одиниці, але у кількості не менше трьох кредитних спілок.
Всеукраїнські асоціації — асоціації кредитних спілок, діяльність яких поширюється на територію всієї України, за умови, що членами таких асоціацій є кредитні спілки більше ніж з половини адміністративно-територіальних одиниць.
Асоціація кредитних спілок є юридичною особою, має самостійний баланс, банківські рахунки, які відкриваються і використовуються згідно із законодавством у самостійно обраних банківських установах, а також може мати печатки та бланки, власну символіку. Асоціація кредитних спілок утримується виключно за рахунок внесків кредитних спілок — своїх членів і не здійснює підприємницької діяльності, за винятком отримання пасивних доходів у вигляді процентів, дивідендів, страхових виплат і відшкодувань та роялті.
Зазначений вид саморегулівної організації підпадає під дію ст. 120 Господарського кодексу України, яка визначає серед організаційно-правових форм об’єднань підприємств такий вид, як асоціації.
У цьому значенні асоціація — це договірне об’єднання, створене з метою постійної координації господарської діяльності підприємств, що об’єдналися, шляхом централізації однієї або кількох виробничих та управлінських функцій, розвитку спеціалізації і кооперації виробниц¬тва, організації спільних виробництв на основі об’єднання учасниками фінансових та матеріальних ресурсів для задоволення переважно господарських потреб учасників асоціації.
Хоча дуже важко дискутувати з особами, що нехтують необхідним мінімумом юридичних знань, все-таки у цьому контексті хотілося б звернути увагу на критичні зауваження стосовно проекту Закону України «Про фармацевтичне самоврядування» з боку Громадської організації «Всеукраїнське об’єднання «Миколаївська фармацевтична асоціація «ФармРада» (ВОМФАФРА) (Київська філія), на сайті якої вперше з’явилися такі зауваження. У половині тексту зауважень із застосуванням не зовсім за темою юридичної термінології здійс¬нюється спроба довести неможливість створення саморегулівних організацій на базі громадських організацій. Зрозуміло, що це обґрунтування має публіцистичний характер без будь-яких посилань, навіть на акти вторинного права, хоча про досвід країн ЄС і згадується. А відповідь на критику наведена вище. Як свідчить вищеза¬значений аналіз ситуації, деякі самоврядні організації вже давно здійснюють свою діяльність, навіть на базі ПАТ та ПрАТ.
На інші зауваження мені дуже важко надавати відповідь, оскільки особа, яка готувала цей висновок, мабуть, забула про існування юридичної науки та практики.
Наприклад, безглуздим є посилання на ст. 22 Конституцію України щодо недопущення обмеження прав і свобод в контексті членства в самоврядній організації. Нічого пояснювати не будемо, якщо, з точки зору так званих експертів, вже існуючи, організації — як самоврядні, так і саморегулівні, нібито самим фактом існування порушують ст. 22 Конституції України.
Так, аналіз вищенаведених законодавчих актів дозволяє встановити, що, наприклад, діяльність саморегулівних організацій на фондовому ринку України встановлює обов’язковість членства в них, а участь у саморегулівних організаціях учасників ринку цінних паперів є обов’язковою, тоді як кредитні спілки й адміністратори недержавних пенсійних фондів вступають в асоціацію добровільно.
Викликає подив таке запитання «експерта»: «Як можна брати участь у регулюванні економічних, соціальних, трудових відносин без втручання у господарську діяльність аптечних закладів?». На це безглузде запитання можна відповісти іншим: «А як здійснюється регулювальний вплив держави на господарську діяльність без втручання в саму господарську діяльність?». А поміж тим здійснюється. І відповідь може бути лише одна: необхідно «експерту» ознайомитися з підручником теорії держави та права.
Немає ні часу, ні бажання проводити «лікбез», та й нецікаво провізорам та фармацевтам читати теоретичні тлумачення діючого законодавства.
Єдине прохання до керівників аптечних мереж, що наймають так званих експертів: якщо недостатньо грошей на високопрофесійних фахівців, краще самостійно викладайте свої зауваження в тій сфері, де ви є професіоналами.
Що стосується інших зауважень, викладених, наприклад, антикорупційним експертом (розповсюджувач — м. Дніпропетровськ), то там я також не бачу місця для дискусії, всі його зауваження, як і зауваження директора АПАУ, й інші зауваження ВОМФАФРА стосуються однієї з громадських організацій, навіть статут цієї організації розглядається та аналізується поряд з проектом закону. Мені особисто це незрозуміло.
Що стосується запровадження в проекті закону додаткових імперативних норм, наприклад, щодо порядку набуття правового статусу самоврядної організації, то я не буду зупинятися на законодавстві України, а лише пораджу, хоча б за аналогією права, уважно розглянути вищенаведені законодавчі акти щодо діяльності саморегулівних організацій. У переважній більшості цих законодавчих актів такий порядок визначається на рівні підзаконних актів.
Головне, професійні учасники ринку повин¬ні визначитися: чи потрібна їм самоврядна організація?
Віталій Пашков, доктор юридичних наук
Последний раз редактировалось Sergey 26 май 2015 15:48, всего редактировалось 1 раз.

Sergey
Сообщения: 325
Зарегистрирован: 07 май 2015 13:05

Re: Чи бути в Україні фармацевтичному самоврядуванню?

Сообщение Sergey » 26 май 2015 15:48

Позиція АПАУ щодо законопроекту «Про фармацевтичне самоврядування»

Всеукраїнська громадська організація «Аптечна професійна асоціація України» (далі — Асоціація) висловлює думку щодо проекту закону України «Про фармацевтичне самоврядування» та вважає, що даний проект має суттєві недоліки й не може бути прийнятий у такій редакції з огляду на наступне.
1. Проектом закону визначено обмежене коло осіб, які мають право бути членами організації. Так, відповідно до п. 2 ст. 1 законопроекту самоврядна професійна організація провізорів та фармацевтів — вид об’єднання професійних учасників фармацевтичної діяльності, створеного шляхом самоорганізації провізорів та фармацевтів, що працюють в аптечних, медичних закладах, а також в наукових установах та закладах фармацевтичної освіти з метою впровадження засад професійного самоврядування відповідно до повноважень, визначених законодавством, та статуту об’єднання.
Тобто, членом може бути тільки та особа, що працює в певному закладі на момент вступу. Вважаємо, що участь в організації мають брати особи за наявності фахової освіти, а не за принципом, працює особа на час вступу, чи ні. Метою організації має бути залучення якнайбільшої кількості спеціалістів, тільки в такому разі мова може йти про дію Реєстру провізорів та фармацевтів України (далі — Реєстр).
На сьогодні редакція проекту закону є недосконалою для створення Реєстру, оскільки до нього будуть потрапляти тільки дані про фахівців, які є учасниками фармацевтичної палати, а отже, Реєстр не буде відображати повну інформацію про кількість спеціалістів на фармацевтичному ринку України та іншої статистичної звітності. У такому вигляді це буде реєстр членів фармацевтичної палати, а не Реєстр провізорів та фармацевтів України.
У «Щотижневику Аптека» № 18 (989) від 11 травня 2015 р. розміщено статтю про проведену нараду, яка була організована ГО «Всеукраїнська фармацевтична палата». Зокрема, в ній йдетьсяпро презентацію створеного Єдиного реєстру провізорів та фармацевтів України. Залишається відкритим питання, хто уповноважив ГО «Всеукраїнська фармацевтична палата» створювати даний Реєстр та визначати його як єдиний в Україні? Незрозуміло, на яких підставах будуть вноситися дані до Реєстру, що це буде за інформація, хто буде мати доступ до так званого Реєстру і з якою метою він буде використовуватися.
У самому ж проекті закону не визначено порядок створення, внесення даних, оновлення Реєстру.
На погляд Асоціації, розробленням та веденням Реєстру повинен займатися уповноважений на це орган, який має бути визначений державою. А це може бути будь-яка зі створених і вже діючих громадських організацій, яка об’єднує фахівців фармацевтичного сектору. Реєстр має охоплювати та надавати загальну інформацію про чисельність та склад фахівців фармацевтичного ринку України.
2. Ст. 3 проекту передбачено, що визначення «фармацевтична палата» та похідні від нього може використовувати лише та організація, яка створена і діє відповідно до цього закону. Але в законопроекті відсутні норми, які регламентують порядок створення організації фармацевтичного самоврядування.
На думку Асоціації, таку структуру слід створювати після прийняття відповідного закону Верховною Радою України, а не до цього. В обговоренні створення організації мають брати участь провізори й фармацевти, науковці, громадські об’єднання, інші юридичні особи, які здійснюють свою діяльність на фармацевтичному ринку України. Безпосередню участь у створенні самоврядної професійної організації має брати й держава. Тільки у цьому разі такій громадській організації може бути делеговано частину владних повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я.
3. Обов’язковою вимогою до проекту є включення норм, що будуть визначати апарат органів управління та осередків (представництв) самоврядної професійної організації. Саме в проекті закону, а не в статуті необхідно визначити вимоги до кандидатів на управлінські посади, склад та порядок призначення, строк, на який призначається посадова особа та її відповідальність за неналежне виконання обов’язків.
Редакцію статуту слід розробити після прийняття відповідного закону України.
4. У проекті закону необхідно визначити порядок проведення відбору організацій з метою визнання їх статусу єдиної самоврядної професійної організації провізорів та фармацевтів на основі конкурсу. Оскільки на сьогодні незрозуміло, яким чином буде проводитися даний конкурс, адже критеріям для відбору, що зазначені в проекті закону, можуть відповідати декілька претендентів із уже існуючих та діючих громадських організацій. Хто буде уповноважений на проведення даного конкурсу, яким чином оприлюднюватимуться результати?
Розглядаючи всі ці питання, починаєш розуміти, що даний варіант з визначенням переможця неможливий та потребує детального доопрацювання.
Не секрет, що ініціатором цього проекту закону є ГО «Всеукраїнська фармацевтична палата». Ідентичність назв, створення нібито Реєстру провізорів та фармацевтів України наводить на думку про намагання вказаної громадської організації самостійно вирішити питання створення органу фармацевтичного самоуправління.
На даний час в Україні зареєстровані та активно діють інші громадські організації, які об’єднують велику кількість фахівців з фармацевтичною освітою, тому логічно постає питання, чому до запропонованого проекту неможна включити іншу громадську організацію, а не ГО «Всеукраїнська фармацевтична палата»? Також незрозумілим є те, як автори проекту закону невмотивовано його готували, якщо він написаний під одну громадську організацію.
Володимир Руденко, директор АПАУ


Вернуться в «Украина»

Кто сейчас на конференции

Сейчас этот форум просматривают: нет зарегистрированных пользователей и 2 гостя