Подача гражданских исков к иностранным компаниям, действующих через свои представительства в Украине в контексте статьи 30 ГПК

European Union
News
Сообщения: 2113
Зарегистрирован: 10 июн 2014 20:49

Подача гражданских исков к иностранным компаниям, действующих через свои представительства в Украине в контексте статьи 30 ГПК

Сообщение News » 02 июл 2014 21:25

Подача гражданских исков к иностранным компаниям, действующих через свои представительства в Украине в контексте статьи 30 ГПК

На сьогоднішній день на ринку України присутня велика кількість іноземних компаній, що діють через свої представництва, зареєстровані у визначеному законом порядку.
Іноземні компанії через свої представництва укладають з резидентами України різного роду цивільно-правові договори та не рідко стають учасниками судових процесів в Україні.
В юридичній практиці зустрічається велика кількість цивільних позовів, поданих до представництв іноземних компаній як до суб’єктів цивільно-правових відносин. За окремими із позовів суди відкривають провадження та розглядають справи, за іншими, - закривають провадження, посилаючись на те, що представництво іноземної держави не є юридичною особою та не може бути стороною у справі.
Нижче ми спробуємо розібратися, як це питання врегульовано чинним законодавством та що вищі судові інстанції роз’яснюють з цього приводу.
Перш за все, звернемось до норм Цивільного процесуального кодексу України (надалі за текстом – «ЦПК»).
Частиною 2 статті 30 ЦПК передбачено, що позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.
В свою чергу, Цивільний кодекс України (надалі за текстом – «ЦК») визначає, що філії та представництва не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженого нею положення (ч. 3 ст. 95 ЦК).
Часинами 1,2 статті 95 ЦК встановлено, що філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій, а представництвом є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює представництво і захист інтересів юридичної особи.
У статті 1 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16.04.1991 р. №969-XII (зі змінами та доповненнями) вказано, що представництво іноземного суб'єкта господарської діяльності – це установа або особа, яка представляє інтереси іноземного суб'єкта господарської діяльності в Україні і має на це належним чином оформлені відповідні повноваження.
При цьому, в пункті 12 Інструкції про порядок реєстрації представництв іноземних суб'єктів господарської діяльності в Україні, затвердженої наказом Міністерства зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі України від 18 січня 1996 року №30 зазначено, що представництво суб'єкта господарської діяльності не є юридичною особою і не здійснює самостійно господарської діяльності, у всіх випадках воно діє від імені і за дорученням іноземного суб'єкта господарської діяльності, зазначеного у свідоцтві про реєстрацію, і виконує свої функції згідно із законодавством України. Представництво іноземного суб'єкта господарської діяльності в Україні може здійснювати функції, пов'язані з виконанням представницьких послуг, тільки в інтересах іноземного суб'єкта господарської діяльності, зазначеного у Свідоцтві.
В пункті 3 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 березня 2013 року №4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» досить чітко роз’яснено, як необхідно діяти судам у разі подання позову до філії чи представництва юридичної особи.
Зокрема, у разі пред'явлення позову до філії чи представництва юридичної особи суд відповідно до вимог частини четвертої статті 10 ЦПК та відповідно до порядку, визначеного статтею 33 ЦПК, вирішує питання про заміну неналежного відповідача або залучає юридичну особу як співвідповідача. При відмові позивача від такої заміни чи від залучення іншої особи суд на підставі пункту 1 частини першої статті 205 ЦПК закриває провадження у справі через відсутність у відповідача (філії чи представництва юридичної особи) цивільної процесуальної дієздатності, тобто у зв'язку з відсутністю сторони у цивільному процесі.
Можна зробити висновок, що керуючись зазначеними вище вказівками Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, у випадку пред’явлення позову до представництва іноземного суб'єкта господарської діяльності місцеві суди мають залучити у справу материнську компанію представництва, яка зареєстрована та діє поза межами України. Тобто в даному випадку справа вже буде з іноземним елементом.
Визначення поняття «іноземний елемент» наведено у пункті 2 частини першої статті 1 Закону України «Про міжнародне приватне право» від 23.06.2005 р. №2709-IV. А саме, іноземний елемент - ознака, яка характеризує приватноправові відносини, що регулюються цим Законом, та виявляється в одній або кількох з таких форм:
хоча б один учасник правовідносин є громадянином України, який проживає за межами України, іноземцем, особою без громадянства або іноземною юридичною особою;
об'єкт правовідносин знаходиться на території іноземної держави;
юридичний факт, який створює, змінює або припиняє правовідносини, мав чи має місце на території іноземної держави.
В ситуації, коли позови пред’являються до іноземних юридичних осіб, що діють через свої представництва, місцеві українські суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом, враховуючи при цьому вимоги ЦПК та викладені вище роз’яснення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Так, згідно пункту 2 частини 1 статті 76 Закону України «Про міжнародне приватне право», суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом, якщо на території України відповідач у справі має місце проживання або місцезнаходження, або рухоме чи нерухоме майно, на яке можна накласти стягнення, або знаходиться філія або представництво іноземної юридичної особи – відповідача.
В пункті 7 Листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.05.2013 р. № 24-754/0/4-13 (надалі за текстом – «Лист № 24-754/0/4-13») роз’яснено, що іноземці, особи без громадянства, іноземні юридичні особи мають такий же процесуальний статус в цивільному процесі, як і громадяни України.
Разом із тим, розгляд справ з іноземним елементом має ряд особливостей.
По-перше, підсудність таких справ визначається у відповідності до статті 414 ЦПК, а саме, підсудність судам України цивільних справ з іноземним елементом визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Як вказано в пункті 3 Листа № 24-754/0/4-13, питання про підсудність судам України справ з іноземним елементом може визначатися і на момент відкриття провадження у справі, і у попередньому судовому засіданні.
При цьому, суд відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо у суді чи іншому юрисдикційному органі іноземної держави є справа зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, що передбачено пунктом 3 частини другої статті 122 ЦПК.
Визначення підсудності справ з іноземним елементом залежить від категорії спору. При вирішенні питання про підсудність справ судам України також мають враховуватися вимоги загальної, альтернативної, договірної, виключної підсудності.
Наприклад, підсудність справ, які виникають із трудових правовідносин, визначається відповідно до статті 110 ЦПК, статті 8 Кодексу законів про працю, статті 53 Закону України «Про міжнародне приватне право».
Вирішуючи питання про підсудність цивільних справ з іноземним елементом, судам слід враховувати не тільки норми внутрішньодержавного права, але й колізійні норми, які містяться в конвенціях і двосторонніх договорах України та інших держав про правову допомогу.
Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК, правила про підсудність, передбачені в міжнародних договорах, мають пріоритет перед нормами внутрішнього права. Норми права про розмежування підсудності містяться переважно у двосторонніх договорах про правові відносини і правову допомогу у цивільних справах.
Також у міжнародних договорах про правову допомогу містяться спеціальні норми про підсудність окремих категорій справ, де передбачається застосування комбінованих критеріїв: громадянства, місця проживання сторін, місцезнаходження майна.
Правила про визначення міжнародної підсудності за законодавством України застосовуються, якщо міжнародним договором не встановлено інші правила.
Тобто, судам необхідно проаналізувати ряд факторів, для того, щоб визначити підсудність такої справи, як це детально роз’яснено в Листі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.05.2013 р. № 24-754/0/4-13.
По-друге, законом встановлені певні вимоги щодо оформлення документів, які подаються суду від іноземного суб'єкта господарської діяльності.
Таким чином, законодавство встановлює певну процедуру для судів щодо роботи із позовами, що пред’являються до представництв іноземних компаній.
Є позитивні приклади, коли суд ухвалює повернути пред’явлений до представництва позов для звернення до належного суду, посилаючись на особливості підсудності справ з іноземним елементом.
Зокрема, Будьонівський районний суд м. Донецька своєю ухвалою від 30.10.2013 р. у справі №254/8935/13-ц за позовом фізичних осіб до представництва авіакомпанії в м. Донецьку повертає позовну заяву для подачі до належного суду, посилаючись на норми міжнародно-правової угоди та ст. 76 «Про міжнародне приватне право».
В даній ухвалі суду чітко роз’яснено, що згідно зі ст. 33 Конвенції про уніфікацію деяких правил міжнародних повітряних перевезень, вчиненої 28 травня 1999 року у м. Монреалі (дата набрання чинності для України - 6 травня 2009 року ), позов про відповідальність повинен бути поданий за вибором позивача на території однієї з державних-сторін або до суду місця призначення перевезення.
В даному випадку, факт наявності такої міжнародно-правової норми став вирішальним при визначенні судом підсудності справи.
При цьому, наявні у Єдиному державному реєстрі судових рішень і ухвали судів першої інстанції за 2012-2014 роки, які вказують на те, що суди по різному трактують вказані вище норми законодавства та, здебільшого, не враховують положення законодавства про міжнародний елемент в судовому процесі.
Так, наприклад, Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська своєю ухвалою у справі 200/5087/14-ц відкрив провадження за позовом фізичної особи до Представництва іноземної компанії про відшкодування моральної та матеріальної шкоди.
Кіровський районний суд м. Дніпропетровська своєю ухвалою у справі № 203/5906/13-ц відкрив провадження за позовом фізичної особи до Представництва іноземної компанії про відшкодування шкоди внаслідок ДТП.
Ленінський районний суд м. Луганська своєю ухвалою у справі №2-1718/12 відкрив провадження за позовом фізичної особи до Представництва іноземної компанії про трудовий спір.
Всі вказані вище справи розглядались судами за загальними правилами, визначеними ЦПК. Питання про іноземний елемент під час судового розгляду взагалі на досліджувалось.
Є ще багато інших подібних ухвал суду, що, як правило, не оскаржуються до судів апеляційних інстанцій.
Суди перших інстанцій, здебільшого, при відкритті проваджень за позовами до представництв іноземних суб'єктів господарської діяльності зважають на вимоги частини 7 статті 110 ЦПК, відповідно до якої, позови, що виникають з діяльності філії або представництва юридичної особи, можуть пред'являтися також за їх місцезнаходженням. Часто можна почути в засіданні думку суду на кшталт: «немає різниці між тим, як вказаний відповідач: представництво іноземної компанії чи іноземна компанія, що діє через своє представництво».
Не можна погодитися із такою позицією, оскільки, формально, вимоги закону не виконуються судом при відкритті проваджень за позовами до представництв, так як і не враховуються в такому випадку особливості розгляду справ з іноземним елементом. Це може привести до порушення прав та законних інтересів юридичної особи – нерезидента, що є материнською компанією по відношенню до свого представництва.
Проаналізувавши більш ранню судову практику можна знайти ряд ухвал судів перших інстанцій, де провадження у справах закривають при подачі позовів до представництв іноземних суб'єктів господарської діяльності.
Так, наприклад, у справі № 2-58/11 Корецький районний суд Рівненської області своєю ухвалою від 07.11.2011 р. закриває провадження у справі за позовом фізичної особи до представництва іноземної компанії. Своє рішення суд мотивував тим, що виходячи із змісту ч. 2 ст. 30 ЦПК позивачем і відповідачем у цивільному процесі є фізичні і юридичні особи, а в зв’язку із тим, що представництво діє без права юридичної особи, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 205 ЦПК суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Таким чином, можна відзначити те, що суди першої інстанції не завжди чітко слідують нормам процесуального законодавства при розгляді позовів до представництв іноземних суб'єктів господарської діяльності. З огляду на досить широке коло повноважень, наданих материнськими компаніями представництвам, останні часто сприймаються в цивільному процесі як самостійні суб’єкти господарювання, що не відповідає правовим приписам.
З огляду на велику кількість представництв іноземних компаній в Україні, можна спрогнозувати, що судова практика з питань, пов’язаних з діяльністю таких учасників ринку, буде тільки нагромаджуватись.
На жаль, на разі не прослідковується єдиного підходу судів до питань, пов’язаних із пред’явленям позовів до представництв іноземних суб'єктів господарської діяльності.
Бойко Константин, младший юрист ЮК «Правовой Альянс»

Вернуться в «Европейский союз»

Кто сейчас на конференции

Сейчас этот форум просматривают: Bing [Bot] и 1 гость